Притча про смерть
Іван Франко Асока цар премудрий, милосерний —Були колись такі царі на світі —С цілим двором раз їхав через містоІ вздрів аскетів двох — худих, блідих,В одежах із кори та буряну.Швиденько зсів з коня могучий царІ підійшов до них і поклонив сяЇм до землі і цілував їх ноги,Благаючи благословенства в них.
Не любо се було єго дворянам.„Занадто цар унижує себеПеред неробами та жебраками!“Та не посмів ніхто цареви в очиСказати се. А був там царський брат,То сей почав цареви докоряти.Мовчав Асока, не сказав ні слова,І вечером у двір вони вернули.
А був у краю звичай старосвітський:Коли кого на смерть засудить цар,То перед дім єго шле трубача;І перед чиїм домом сей затрубить,Тому на завтра треба смерти ждати.
То цар Асока ще в той самий вечірШле трубача с смертельною трубоюПеред свойого брата дім. ЗагралаТруба зловіща. Похололо в серціУ брата царського. Хоч він не чувНіякої провини за собою,Та знав, що царська є незмінна воля.
Всю ніч не спав нещасний, все тремтів,Ридав, зітхав, робив порядок дома.А рано у невольницькій одежі,Присипавши волосє пилом, шнурНа шию засиливши він пішовУ царський двір і став перед царем.
„Се що такого?“ — запитав АсокаНіби дивуючись. — „Чого ти, брате,Ідеш в такій невольничій подобі?“
„Ти певно ліпше знаєш се, мій царю!Я знаю тілько те, що вчора сночиТруба смертельна перед моїм домомЗаголосила. Я готов на смерть“
Та радісно обняв його Асока.„Ну, бачиш, брате, як ти налякав ся,Хоч знаєш, що твій цар є враз твій братІ що ні в чому ти не винуватий.А вчора сам ти докоряв міні,Коли корив ся я перед старцями!Аджеж вони такіж післанці смерти,Післанці Всемогучого царя,Що нам не брат, не сват і не рідняІ в кождій хвилі може нас покликатьНа суд свій строгий. Сі єго післанціГрізнійші, ніж моя труба смертельна.От тим то я корив ся перед нимиНа знак, що розумію їх призив.Прости міні трівогу сеї ночи,Та уважай на ті смертельні труби,Які Господь раз в раз нам посилає,Щоб не застав нас сонних, неготовихЄго призив могучий. Будь здоров!“
Видання 1898 року
Текст за виданням: Мій Ізмарагд, Львів: З друкарні пар. Ст. Манецкого і Спілки; накладом товариства «Академічна Громада», 1898. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікісховище.