Посли ночі

Причалив човен сонця в пристань — у кубло на дубіі кинув на прощання сім червоних весел.Стовпи струнких топіль підперли небо. Мовкнуть губи.Прийшли посли від ночі. Чи поїдеш, юний тесле?

Де соковиті грона зір плекає брат твій, — ідолу винницях на хмарах, у саду із плахт плавучих,коли калина ввечорі засмаглюється блідо,немов музики двері, відчинились світла кручі.

Підводиш очі — ягоди блакитні на безодні,мов перший клинописець, списуєш закони ладу.Палає срібний лій у каганцях зірок холоднихі змії, мов свічки зелені, світять воском яду.

Твій кінь, мов чорне полумя, мов вітер спійманий,лиш гриви молоко спливає шиєю гнучкоюгребе ногою, як веслом й на зов шляхів далекихширяє ніздря. В нас серця, що вічно рвуться й двоятьі жовті квіти людські — мізки в черепах, як в глеках.

18. травня 1936.