До гордої рослини, цебто до себе самого

Широкоплечі пні. Черва і червень.З погаслих зір срібляве порохнообсипує дубове листя. Днопідземних рік. Тремтять рослинні первні.

Хмарин хустина на обличчі неба.Співає сонно гимн гниття черва.Заранній лук, мов соняшна брова.Проміння кусні — світло тонкостебле.

Зелена башта — дуб стрільчастоверхий,підвівшися із ночі чорних нар,виполює черву й гниття пожарзливає свіжим соком — бог упертий.

Мов мідь живу, наснажує рослиниелектрика зеленої землі,але і ти — рослино горда, щоспіваєш це, не знаючи пощо,колись, мов пень, подолана від тліпокотишся землі на груди сині.

1. квітня 1936.