Порвалася нескінчена розмова…

…Порвала ся нескінчена розмова.Тремтить вона мов порвана струнаВ моєму серцї. Від одного словаРозкрила ся в душі моїй труна.

 Повстала туга, сном важким приспана,Повстала велитом і досягла до хмар,Жаль запалав, прибоєм океанаЗагомонїв страшний його пожар.

 Ох, той пожар у других будить силуТу, що Бастилїї тиранів розбива',Що визволя' з кайданів волю милу, —У мене будить він слова, слова!

 Товаришу! не можу я мовчати,Лежить таке прокляття на менї,Що мушу тугу словом зустрічати:Вони дзвінкі, мої думки сумні.

 Часи глухонїмії не заглушатьДзвінких думок, вони бренять, бренять, —Отак невільники руками ледве рушать,Як на руках кайдани задзвенять.

 Нехай же дзвонять голосно кайдани,Не буду заглушать. Колиб моглиВони збудить луну і розтроюдить раниВ серцях людей, що мохом поросли;

Колиб кайданів брязкіт міг ударитьПеруном в тії заспані серця,Спокійні чола соромом захмаритьІ нагадать усїм, що зброя жде борця;

 Колиб та зброя здійнялась до бою,Загомонїла б так, мов туча градова, —Тодї б замовкли вже сами собоюКайданів брязкіт і такі слова.

14/VII. 1898 р.