Пісня і праця

.Пісне, моя ти сердечна дружино,Серця відрадо в дні горя і сліз,З хати вітця як єдинеє віноК тобі любов у житє я приніс.

Тямлю як нині: малим ще хлопчиноюВ мамині пісні заслухувавсь я;Пісні ті стали красою єдиноюБідного мого, тяжкого житя.

„Мамо, голубко! — було налягаю, —Ще про Ганусю, Шумильця, Вінки!“ —„Ні, синку, годі! Покіль я співаю,Праця чекає моєі руки“.

Мамо, голубко! Зарана в могиліПраця й недуга зложили тебе,Пісня-ж твоя в невмираючій силіВ мойому серці ясніє, живе.

Ох, і нераз тая пісня сумненькаВ хвилях великих невго́дин житяТихий привіт міні слала, мов ненька,Сил додала до важкого путя.

„Синку, кріпи ся! — міні ти твердила, -Адже-ж не паном родив ся ти чей!Праця, що в гріб мене вчасно вложила,Та лиш тебе доведе до людей“.

Правда, матусю! Спасибі за раду!Я єі правди нераз досвідив.Праця дала до житя мні принаду,Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

Праця ввела мене в тайники темні,Відки пісень бє чарівна пора,Нею дива́ прояснили ся земні,Загадка нужди людсько́і стара.

Пісня і праця — великі дві силі!Йім я до скону бажаю служить;Череп розбитий — як ляжу в могилі,Ними лиш зможу й для правнуків жить.14 іюля 1883.