Піски

Пустині мідне озеро й кощаві скелі,червоні і глухі рівнини летаргії.Лілеї зір сходячих клоняться пустелі,що грізно підіймає гриви суховіїв.

Порожня і дірява сонця шкаралуща,що, наче скорпіон, само себе вбиваєжалом свого проміння й на червоних пущахдуша його крилата й звільнена від формиширяє в просторах, аж за зеленим краєм,за муром ста ночей, що фосфорні та чорні,спочине у вульканах сонних і погаслих.

Отут колиска бур поснулих в скельних яслах,тут родяться вітри, що на сто крилах згодомстяги червоних заграв хилять понад сходом.Кубло орлів поразки вигнаних з прараюквітчає лисий шпиль, де мідну ніч вітаютьлілеї зір сходячих й ос грайливі перлив тонкій, ледь-ледь помітній неба оболоні.Піски плащем червоним на пустелі лонізірвалися до льоту, впали і завмерли.

І тільки вдумливі й премудрі іхневмони,до вітру лір приклавши уші, чують дзвонівпідземних таємничий і далекий поклик.Піски і зорі завирують крутежамиі скелі залопочуть, мов на вітрі щогли.Пустиня, мов левиця, у півсні й півявігрудьми ста бур зідхає й попіл червонавий,мов хмари з сірки й крейди, вдихує просохла.На бурунах піску качаються шакали,їх очі, мов монети божевілля, впалиу гирла куряви і у безумства ями.

Це будяться міста прадавні під пісками.