Чаргород

або

як народжуються міти

Найблакитніше з всіх блакитних див — занебо,що, як вогонь з-за мряки, світить з-поза ночі.Хтонебудь зір до неба звів денебудь,вгадай, чи сон, чи серце, чи воно шепоче!

Найблакитніша з всіх ночей блакитних — наша.Хтонебудь та денебудь, хай зо мною кличе!Ця пісня нас не зрадить — срібний чад і чаша,я присягаю вірність перед зір обличчям.

Хто без зорі йде в світ — вже без зорі назавжди.Ой, хто з життям не замирився — все самотній!Зоря втинає срібні коси на могилі правдиі, наче темні грона, висять дні скорботні.

Мов піна на питві краси — гірке мистецтвоі муза, що в саду плекає левенята,веде своїх обранців на хмільне купецтво,щоб продали ночам, на що душа багата.

Питаєш, як оці зродились вірші — міти,як муза мітотворна діє своїм впливом:руїни царств червоних куряться до світла,неземний царгород — Чар-город над заливом.

Тече дванадцять рік крізь соловїне місто,в тонку пастушу флейту дме вітрів дозорець,музики білий мур і стріл крилаті вісті,достойний лев, слаба людина й вірні зорі.