Перемога

8

Довго я не хотїла коритись веснї, Не хотїла її вислухати,Тії речі лагідні, знадні, чарівні Я боялась до серця приймати.

„Нї, не клич мене, весно, — казала я їй — Не чаруй і не ваб надаремне.Що́ менї по красї тій веселій, ясній? В мене серце і смутне і темне“.

А весна гомонїла: „Послухай мене! Все корить ся міцній моїй владї.Темний гай вже забув зимування сумне І красує в зеленім нарядї;

Темна хмара озвала ся громом гучни́м, Осьвітилась огнем блискавицї;Вкрилась темна земля зїллям-рястом дрібним, Все корить ся менї мов царицї;

Хай же й темнеє серце твоє оживе І на спів мій веселий озветь ся,Бо на нього озвало ся все, що живе, В тебе ж серце живе, бо ще б'єть ся!“

Тихо думка шепоче: „Не вір тій веснї!“ Та даремна її осторога, —Вже прокинулись мрії і співи в менї… Весно, весно, твоя перемога!

 14/V. 1893 р.