Осінній вітре, що могучим стоном…

Осінний вітре, що могучим стономНад лісом стогнеш, мов над сином мати,Що хмари люто гониш небосклоном,Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати —

Що у щілинах диким виєш тономІ рвеш солому із сільськоі хати,Зівяле листє гоном-перегономПо полю котиш — вітре мій крилатий!

Я довго, пильно слухав стону твого,І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:Тобі жаль сонця, цвіту, дня літного!

О вітре, брате! Як мене побачишСтарим, зівялим, чи й по мні заплачеш,Чи гнівно слід бутя завієш мого?…9 окт. 1882.