Орачі і муха

У полі орачі на ярину орали, І муха там була;І хоч її, непрохану, ганяли,Одначе крадькома і їла, і пила,Бо звикла змалечку кохаться у чужому.Над вечір орачі верталися додому,І муха там на розі у вола.Зустрівсь комарь на лузі край селаТа й каже, сміючись: „добри - вечір, сестричко!А ти вже тут чого, моя перепеличко? Кума, чи родичка кому?“ А та йому: „Бов, бов! раденький, що дурненький;Хоч довгий ніс, та розум коротенький,Бо комарі не сіють і не жнуть...Ти роздивись — у полі ми орали,Раненько почали, весь день не оддихали,Тепер додому час, з вечерею нас ждуть.“

Ми й між людьми чимало знаєм Брехливих прихвостнів таких!Вертяться скрізь, щоб бачили і їх:І ми, мов, тут турбуємось і дбаєм!