Октостих

День повіки розплющає й отвирає сонне сонця око.Руки кладемо на вітер запашний й віддихаємо глибоко.

Наші поринуть долоні в зимну, чисту, кришталеву воду.Надлетить із поля легіт легко й звіє мряку з-понад броду.

Мов пташня, розгублені хмарки лопочуть крилами над лісом.Прядемо серцями просту, тиху радість з соняшних повісом.

Віддамо без болю давню тугу й сум воді, лісам і полю,і понесемо в роздалля над собою неба парасолю.