Обгорта мене туга, болить голова…

2

Обгорта' мене туга, болить голова, Стїна й стеля гнїтять мов темниця…Деж ви, де, мої щирі, одважні слова? Де подїлась моя чарівниця,

Молода моя муза, і горда й смутна, Жалібниця-порадниця тиха?Я ж без неї тепера така самотна́, Серед сьо́го безкрайного лиха.

Сеє лихо моє, мов туман в осени Без краси-блискавицї, без грому,Без раптового вихрю буйно́ї весни, Що гуляє по гаю густому.

Навіть муза боїть ся вступити сюди В сей осїннїй туман небарвистий,Кличе зда́лека: „Встань і за мною ходи Тим шляхо́м, що сїяє сріблистий.

„Кожна зірочка снїгу нам буде в оча́х Наче справжняя зірка зоріти,Будуть зорі встилати розложистий шлях, Наче шлях тріумфатора квіти.

„Будуть снїжнії зорі таночки вести З буйним вітром, мов ко́ло дївоче.Адже правда, моя вихованко, і ти До зірок полинула б охоче?“…

Вабить, кличе далекая муза мене, Мов гарячка наводить примари,А навколо туман наче море сумне… Чом його не розвіють сї чари?

19 I. 1897 р.