О, знаю я, багато ще промчить…

О, знаю я, багато ще промчитьЗлих хуртовин над головою в мене,Багато ще надїй із серця облетить,Немов од вихру листячко зелене.

 Нераз мене обгорне мов туманСтрашного розпачу отрутнеє дихання,Тяжке безвіря в себе, в свій таланІ в те, що у людей на сьвітї є призвання.

 Нераз в душі наступить переломІ очі глянуть у бездонну яму,І вглежу я в кохання над чоломСтрокату шапку блазня, або пляму.

Нераз мій голос дико залунаНемов серед безлюдної пустинї,І я подумаю, що в сьвітї все мана,І на землї нїгде нема сьвятинї.

 І може приведуть нераз прокляті днїЛихої смерти грізную примару,І знову прийдеть ся покинутій менїНе жити, а нести життя своє мов кару.

 Я знаю се і жду страшних ночей,І жду, що серед них вогонь той загорить ся,Де жевріє залїзо для мечей,Гартуєть ся ясна і тверда криця.

 Коли я крицею зроблюсь на тім вогнї,Скажіть тодї: Нова людина народилась;А як зломлюсь, не плачте по менї!Пожалуйте, чому ранїйше не зломилась!

16/IX, 1896 р.