Хвилина розпачу

О горе тим, що врожені в темницї!Що глянули на сьвіт в тюремнеє вікно.Тюрма — се ко́ло злої чарівницї,Нїколи не розібєть ся воно.

 О горе тим очам, що звикли бачить з родуКаміння сїре, вохкий мур цьвілий!

Їм сїрим здасть ся все, як небо у негоду,І сьвіт немов тюремний двір малий.

 О горе тим рукам, що звикли у неволїНосить кайдани ржаві та важкі,На волю вирвуть ся, і там бридкі мозолїЇм нагадають, хто вони такі.

 О горе тим, що мають душу чесну!Коли вони ще вірять у богів,Благати мусять силу ту небесну:„Пошли нам, Боже, чесних ворогів!“

 О горе нам усїм! Хай гине честь, сумлїння,Аби упала ся тюремная стїна!Нехай вона впаде, і зрушене камінняПокриє нас і наші імена!

 16/IX. 1896 р.