Не додому вночі йдучи…

Не до-дому в-ночі йдучиЗ куминої хатиІ не спати лягаючи,Згадай мене, брате!А як прийде нудьга в гостіТа й на ніч засяде,Оттоді мене, мій друже,Зови на пораду!Оттоді згадай в пустині,Далеко над морем,Свого друга веселого,Як він горе бо́ре,Як він, свої думи тіїІ серце убогеЗаховавши, ходить собіТа молиться Богу,Та згадує УкраїнуІ тебе, мій друже,Та иноді й пожуриться...Звичайне, не дуже,А так тілько... На дворі, бач,Наступає свято, —Тяжко його, друже-брате,Самому стрічатиУ пустині... Завтра раноЗаревуть дзвіниціВ Україні, завтра раноДо церкви молитьсяПідуть люди. Завтра-ж раноЗавиє голоднийЗвір в пустині, і повієУраган холодний,І занесе піском, снігомКурінь, мою хату.Оттак мені доведетьсяСвято зустрічати!

Що ж діяти? На те й лихо,Щоб з тим лихом битись.А ти, друже мій єдиний,Як маєш журитись,Прочитай отсю цідулуІ знай, що на світіТілько й тяжко, що в пустиніУ неволі жити...Та й там живуть, хоч погано...Що-ж діяти маю?Треба-б вмерти, — так надія,Брате, не вмірає!