На суді

Судіть мене, судді моі,Без милости фальшивоі!Не надійтесь, що верну яЗ дороги „нечестивоі“,Не надійтесь, що головуПред вами смирно схилю я,Що в добрість вашу віритиБуду одну хоч хвилю я.

Судіть мене без боязни, —Таж сильні ви, то знаєте!Судіть без встиду, таж ви встидНа привязи тримаєте;Судіть, як каже право вам,Судіть острійше, тяжше ще, —Таж ви і право, то одноВ одній машині колісце.

Одно лишень, прошу я вас,Скажіть виразно й сміло ви:Яка вина моя і тих,Що враз зо мною йдуть і йшли?Скажіть виразно: Люде ті,Се зрадники! Вони хотятьПеретворить, перевернуть,Звалити наш суспільний лад!

Тай ще скажіть, за що хотятьПеретворити лад цілий?За те, що паном в нім богач,А гнесь слугою люд німий.За те, що чесна праця в німПридавлена, понижена,Хоч весь той ваш суспільний ладПіддержує й живить вона.

За те, що дармойідство тутЗ робучих рук ссе кров і піт;За те, що тут з катедр, амбонЛлєсь темнота, не ясний світ,За те, що ллєсь мільйонів кровПо прихоти панів, царів;За те, що люде людям тутКати, боги, раби гірш псів.

А ще скажіте, як сей ладПеревернути хочем ми?Не збруєю, не силоюОгню, зеліза і війни,А правдою і працеюЙ наукою. А як війнаКровава понадобить ся,Не наша буде в тім вина.

Та ще скажіть, що ви й саміНе відмовляєте нам то,Що правду ми говоримо,Що прямо, чесно ми йдемоЗа правдою. Все те скажіть,Судді моі, по щирости,Тоді в імя сего ладуСудіть мене без милости!30 апр. 1880.