На Підгір'ю села невеселі…

На Підгірю села невеселіПростягли ся долом-долинами,Мов край шляху на твердій постеліСплять старці обвішані торбами.

По над річку верби головатіДовгі віти в воду похиляють;Журавель поскрипує при хаті,Босі діти по двору гуляють.

З поміж верб та груш та явориниЧорні стріхи глипають нагнувшись,Мохом вкриті, корчами калини,Мов на вітер ті сичі надувшись.

Похилились смерекові стіни,Там і сям стемпльовані дрючками,Мов каліки ждуть собі заміни,Щоб спочить розбитими кістками.

Сліповаті та тісні віконцяВ старосвіцьких засувах ще ходять,Чи лякають ся ясного сонцяТі що вік свій в тих хатах проводять?

Не видати комина на хаті;В ранці дим всю хату заповняє,З стріхи буха, веть ся по загаті,Хапле очи, сльози витискає.

В хаті піч трохи не в пів кімнатиЗ запічком і припічком із глини,Вічно тепла — то жолудок хати,Величезний, як живіт дитини.

Хліб і страва ту́т найстарша справа,Ціль всіх змагань, замислів, турботи,Мов родивсь сей люд лиш для роботи,А на хліб вся праця йде кровава.

Ліжко газди — пять дощок незбитих,Сніп соломи і верета зрібна;Тепла піч є для дітей невкритих,А для старших постіль непотрібна.

Слуги в стайні сплять — йіх коні гріють,А дівки на лаві, на запічку;Про вигоду й думати не сміють,Щоб лиш крижі випрямить за нічку.

І про одіж мало дбають нині:Як кожух є й чоботи пасові,Для газдині шнур коралів в скрині,Для дівчат хустята шалінові.

Капелюхи хлопцям повстянії, —То й весь празник є на довгі літа;Буднішна одежа в хаті шитаЗ полотна, що вироблять хатнії.

На стіні розвішані довколаДеревляні давні богомази:Страшний суд, Варвара і Микола,Чорні вже від диму, мов від мази.

Тілько й всього християнства в хаті, —Але є й письменства в ній познаки:Там під сволоком завитий в шматіЛист небесний — писаний Бог-зна ким,

Йосифінський наказ панщизняний,Прадідівський квіт на трицять буків,Діда скарга за грунтець забраний,Батьків акт ліцітаційний драний, —

Ось весь спадок, що лишивсь для внуків.