На давній мотив

— На добридень, ти моя голубко! —„На добридень, мій коханий друже!“— Що ж сьогодня снилось тобі, любко? —„Сон приснився та дивне́нький дуже.“

— Що-ж за диво снилось тобі, мила? —„Мені снились білії лелії“....— Тішся, мила, бо лелія біла —Квітка чистої та любої надії! —

— „Мені снились білії лелії,Що хитались в місячному світлі,Мов гадали чарівнії мрії,І пишались, гордії, розквітлі.

„І сіяли дивною красою,Мов непевні, чарівни́чі квіти,

І блищали ясною росою,Що горіла наче самоцвіти.

„Приступила я до квітів ближче, —Всі малії раптом затремтіли,Почали хилитись нижче, нижче,Тай пожовкли, далі почорніли.

„І з лелій тих чорних поспадалиВсі блискучі самоцвітні роси,На травици схиленій лежали,Наче дрібні та рясниї сльози… “

— Дивний сон твій, любко моя гожа....А мені червоні снились рожі, —„Тішся милий, бо червона рожаТо коха́ння квітка та роско́ші!“

 — Мені снилося: червоні рожіПломеніли в про́мені злотистімІ були на райскі квіти схожі,  —Запашнії, з листячком барви́стим.

Так чудово рожі паленілиВід кохання й радощі ясно́ї,І цвіли, тремтіли та горілиВід жаги́ палко́ї, таємно́ї.

Приступив я до одної рожі,Пригорнуть її хтів до серде́нька, —3блідли ра́птом рожі прехорошіІ найкраща ро́женька ясне́нька.

І умилась буйною росоюТа моя найкраща рожа мила,Мов підтята гострого косоюПолягла мені до ніг змарніла… —

Засмути́лась пара молоденька,Зрозуміти снів своїх не може,І до дому поверта смутне́нька.Дай їм, Боже, щоб було все гоже!…