Н. Костомарову

(Н. І. Костомарову.)

Веселе сонечко ховалосьВ веселих хмарах весняних;Гостей зачинених своїхСердешним чаєм напували,І часових переміняли,Синємундірних часови́х.І до дверий, на ключ замкнутих,І до решітки на вікніПривик я трохи, і меніНе жаль було давно одбутих,Давно похованих, забутих,Моїх кровавих тяжких сльоз,А їх чимало розлило́сьНа ма́рне поле. Хоч-би рута,А то нічого не зійшло!І я згадав своє село,Кого я там коли покинув?І батько й мати в домовині...І жа́лем серце запекло́сь,Що нікому мене згадати...Дивлю́сь: твоя, мій брате, матиЧорнійша чорної земліІде, з хреста неначе знята...

Молю́ся, Господи, молю́сь!Хвалить Тебе не перестану,Що я ні з ким не поділю́Мою тюрму, мої кайдани...