Михайло

Добрий був газда́ Михайло,Тихий чоловік:По сусідськи, згідно, гарноПроживав свій вік.

Все веселий хоч убогий,Других веселив.„Чень ще станемо на ноги!“Раз в раз говорив.

Та не довело ся стати,Бо тісний став час.Треба гнутись і мовчатиІ платить раз в раз.

То Михайло хоч сміяв ся,Та гірким сміхом:Страх в знаки єму давав сяАрендар з довгом.

Аж в кінці злі дні настали:Арендар вчепивсь,Грунт за довг зліцитували,А газда розпивсь.

І що день в шинку однакоВін в куті сидів,І сміяв ся і балакавІ „мандрони плів“.

Швидко нивку жид посліднуЗа горівку взяв,І з хатини жінку біднуГеть з дітьми нагнав.

Жінка голосно ридала,Йдучи здовж селом,В голос мужа проклинала,Ставши під шинком.

А Михайло коло квартиУ шинку сидівІ сміяв ся, строїв жартиТа „мандрони плів“.

Вийшов спорожнивши міркуІ вже не прийшов:Жид 'го рано на одвіркуЗвислого найшов.1881.