М'які поцілунки
Михайль Семенко Мене ніхто не пестив, казала в останнє побаченняі питала — чи я люблю.Все повернулося знову і ще ніщо не страчено —чому ж, чому я не сплю?
М'які поцілунки душу, душу стиснулиі міцнішали обійми рук.Чому ж, чому в мені пасма виснули,чому не виказав мук?
Так праглось щирости і плакало зневір'я,заховане у серця глибині.Коли ж, коли я в тебе повірю?Ні, ти привид, привид у сні!
12 — II. 917. Владівосток.
Видання 1929 року
Текст за виданням: Арії трьох П'єро, Харків: Державне видавництво України, 1929. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.