Боржом
Михайль Семенко Я заморивсь страждать. Я перемучився.Мені треба в ліс, приймати пілюлі, Боржом.Я обезснажився. Я обеззвучився.Лишилося буть на кладовищу сто́рожом.
Було б дуже глупо, якби я став проклинати і плакати.Хто винен, справді, що я Михайль а не Джек.Як і всі, що були, зникнеш із серця без знаку ти,я ж повернусь і піду бо мене ще не бачив Казбек.
Хто винен, що мене не прив'яжуть посада і прикрості,хто винен, що в серці такого багато зухвалого.Лише настро́ї й фраґменти — час мені до цього звикнути.Мені ніхто не потрібний і від мене не ждіть нічого сталого.
21 — II. 917. Владівосток.
Видання 1929 року
Текст за виданням: Арії трьох П'єро, Харків: Державне видавництво України, 1929. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.