Муха й бджола

Муха й бджола

Весною Муха-ледащицяМайнула у садокНа ряст, на квіти подивиться,Почуть Зозулин голосок.От примостилась на красоліТа й думає про те,Що як то гарно жить на волі,Коли усе цвіте.Сидить, спесиво поглядає,Що робиться в садку;Вітрець тихесенько гойдає,Мов панночку яку...Побачила Бджола близенько:— Добридень! — каже їй. —Оддиш хоч трохи, моя ненько,Сідай отут мерщій.— Та ніколи мені сидіти, —Одвітує Бджола, —Вже час до пасіки летіти:Далеко від села.— Яка погана, — Муха каже, —На світі доленька твоя:Раненько встане, пізно ляже...Мені б отак — змарніла б я,За тиждень би головоньку схилила.Моє життя, голубко мила, —Талан як слід:Чи де бенкет, чи де обідАбо весіллячко, родини, —Такої гарної годиниНіколи не втеряю я:І їм, і ласую доволі, —Не те що клопоти у поліІ праця бідная твоя! –На річ таку Бджола сказала:— Нехай воно і так;Та тільки он що я чувала,Що Муху зневажає всяк,Що де ти не поткнешсяАбо до страви доторкнешся, —Тебе ганяють скрізь:Непрохана не лізь.— Стару новинку, — каже Муха, —Десь довелось тобі почуть!..Запевне, дурень дурня слуха...Велике діло — проженуть!Не можна в двері — я в кватиркуАбо пролізу в іншу дірку –І зась усім!Нехай ся байка мухам буде,Щоб не сказали часом люде,Що надокучив їм.