Мрії

IV

У дитячі любі роки,Коли так душа бажалаНадзвичайного, дивного,Я любила вік лицарства.

 Тілько дивно, що не принци,Таємницею укриті,Не вродливі королівниРозум мій очарували.

Я дивилась на малюнкахНе на гордих переможцїв,Що, сперечника зваливши,Промовляють люто: „здай ся!“

 Погляд мій спускав ся нижче,На того, хто розпростертий,До землї прибитий списом,Говорив: „Убий, не здам ся!“

 Не здававсь менї величнимТой завзятий, пишний лицарь,Що красуню непокірнуВзяв оружною рукою.

 Тілько серце чарувалаБранки сьмілива відповідь:„Ти мене убити можеш,Але жити не примусиш!“

 Роки любії, дитячі,Як весняні води зникли,Але гомін вод веснянихНе забудеть ся по вік.

 Він було менї лунаєУ безсонні довгі ночиІ єднаєть ся так дивноЗ візерунками горячки:

 Мріє стеля надо мною,Мов ґотичнеє склепіннє,А гільки квіток сплели сяНа вікнї, неначе ґрати.

 Од вікна до мене в хатуЧервонясте сьвітло впало, —Чи то вуличнеє сьвітло,Чи то полиски пожежі?

Що се так шумить невпинно?Навісний, безладний гомін!Чи в крові гарячка грає,Чи війна лютує в містї?

 Чи се лютий біль у менеТихий стогін вириває,Чи то стогне бранець-лицарь,Знемагаючи на рани:

 „Хто живий у сьому замку?Хто тут має серце в грудях?Другом будь, зійди на вежу,Подивись на бойовисько!

 Подивись на бойовисько,Хто кого перемагає?Чи над лавами ще вєть сяКорогва хрещата наша?

 Коли нї, — зірву завої!Хай джерелом кров поллєть ся,Будь проклята кров ледача,Не за рідний край пролита!

 Нї, я чую наше гасло!Ось воно все голоснїйше…Завяжіть тїснїйше рани,Шкода, кров губити марне!“…

 Так дитячі мрії гралиМіж примарами гарячкиА тепер? — гарячка зникла,Але мрії не зникають.

 І нераз менї здаєть ся,Що сижу я у полонїІ закута у кайданиНевидимою рукою.

Що в руцї у мене зброяНеполомана зосталась,Та порушити рукоюНе дають менї кайдани.

 Глухо так навколо, тихо,Не шумить гарячка в жилах,Не вчуваєть ся здалекаДикий гомін з бойовиська.

 Так і хочеть ся гукнути,Наче лицарь мрій дитячих:„Хто живий? Зійди на вежу,Подиви ся на около!

 Подивись, чи в полї видкоНашу чесну короговку?Коли нї, не хочу жити,Хай менї відкриють жили,

 Хай джерелом кров поллєть ся,Згину я від згуби крови.Будь проклята кров ледача,Не за чесний стяг пролита!“…

Ялта 18/XI 1897 р.