Момент

Перегортав дві години прилизані сторінки.Нудьгував над „Аполлон“-ськими репродукціями.Коли десь зокола дзюркотіли струмкиі важились у моєму мозкові драхмами й унціями.Страшенно сумно і… робити нічого.А ще ж рано, 10 г. з кількома хвилями.Чи не мав я настрою ще злішого, ще сумнішого?Чи не поривавсь по-юнацькому за крилами?Зараз я найпустіший, який тільки був коли.Там десь вона зосталася. Сонце тоді заходило.Зойки і галаси цілий день зранку грюкалиі щось кулаки мої від брудних плям відводило.Ніч. Крапки-ліхтарики пробігають по вікнах.Трамвай дзвоне, Вестінгауз груди епілептично лоскоче.Прокльони-зойки, прокльони-галаси навіки, навіки нам, —мрії, маріння до хмар, до зор не доскочуть.

27 — VI. 917. Владівосток.