Мертві авта

Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилиниі лиш незнане соняшне ядро колишеться, як вічна правда,що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.

Буває, що мерців з металю люди, мов шакали, в сні тривожатьі крам своїх жадоб і спраг і нужд, мов на базарі, розкладаютьі мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложабездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.

Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих,колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві.Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рутай нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають,з-під площ, з-під трав.

Метрополю,долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!

5. листопада 1935.