Любов
Олександр Олесь О, не дивуйсь, що ніч така блакітна…Що вийдеш ти, то знала ніч оця, —І через те вона така привітна,Ясна і ніжна без кінця…
О, не дивуйсь, що пахощі навколо,Що, мов зомлілі, дивлються квитки, —Ця ніч твоє квітчає ними чолоІ з них тобі плете вінки.
О, не дивуйсь, що стільки зорь на небі,Що ночі так прозора срібна мла, —Ця ніч ясна вбіралася для тебе,Для тебе й срібло розлила.
І тільки ти в кімнату, підеш з ганку,Погасне тихо й журно свято скрізь,А хмарна ніч проплаче аж до ранкуДощем рясним невтішних сліз…
1904 р.
Видання 1919 року
Текст за виданням: З журбою радість обнялась…, Київ ; Відень: Дніпросоюз, 1919. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.