Літо

Топчуть ноги радісно і стрункоСонні трави на вузькій межі.В день такий — віддатись поцілункам!В день такий цілим надхненням жить!П'яним сонцем тіло налилося,Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —І тремтить схвильоване колосся,Прихилившись до мого плеча.В сотах мозку золотом прозоримМед думок розтоплених лежить,А душа вклоняється просторамІ землі за світлу радість — жить!І за те, що стільки уст палилоІ тягло мене вогнем спокус,І за те, що замінить не сила —Ні нащо — твоїх єдиних уст!