Кінець світу

Мов бура плахта, хмара круківсідає на дахах бриластих,і місяць звівши сині руки,немов пророк, став місто клясти.

За всі гріхи і всі провини,за малість, зрадність і підлотуза злочини, що повне нимикубло презирства і голоти.

Тоді розпутники і гарпаґонипокутних псальмів заспівалиі калібани били в дзвоний гетери, мов кобили, ржали.

Мерзенні, сороміцькі, мертвілюїзи з ліжок виходилий сарданапалів гордих жертвичервоні язики гострили.

Мов стріл дванадцять з неба пращівітрів дванадцять шле до долуй Земля розкрила здорів пащій розбите в кусні сонця коло.

Гремить підземний лоскіт здаля,вдаряє в мури буря дзвоніві місто котиться в провалляпід лопіт крил і меґафонів.

4. січня 1936.