К. П.

Гарна дівчино, пахучая квітко!Оком і словом стріляєш ти міткоВ серця чутливий потайник укритий, —Хто тебе бачить, той мусить любити.

Тілько ж не гнівайсь за щиреє слово:Світ і житє ти береш поверхово,Мислиш, хто спів твій полюбить і очи,Той вже нічого на світі не схоче.

Сли для очей і для пісні твоєіКине він все, боротьбу за ідеі,Працю для тих, що йіх тиснуть окови —Вір міні, серце, не варт він любови.

Сли ж крім очей і крім слова дзвінкогоТи не даси єму в жизні нічого,В бій не загрієш і ран не загоіш,Вір — і сама ти любови не сто́іш.

Блиск чарівничий очей потускліє,Змінить ся голос і спів заніміє, —Сли ж в твоім серці і думці пустинно,Чим ти тоді причаруєш, дівчино?1883.