І знов мені не привезла…

І знов мені не привезла́Нічого почта з України!За грішнії, мабуть, ділаКараю́сь я в отсій пустиніСердитим Богом. Не меніПро теє знать, за що караюсь;Та й знать не хочеться мені!...А серце плаче, як згадаюХоч невеселії случа́їІ невеселії ті дні,Що пронесли́ся надо мноюВ моїй Україні колись.

Колись божились та кляли́сь,Братались, се́стрились зо мною,Поки́, мо́в хмара, розійшли́сьБез сльоз, роси тії святої.І довело́ся знов меніЛюдий на старості... Ні, ні!Вони з холєри повмірали —А то-б хоч клаптик переслалиТого́ паперу...

. . . . . . . . . . . .

Ой із журби та із жалю,Щоб не бачить, як читаютьЛисти тії, погуляю,Погуляю по-над морем,Та розважу своє горе,Та Україну згадаю,Та пісеньку заспіваю.Люди скажуть, люди зрадять,А вона мене порадить, —І порадить і розважить,І правдоньку мені скаже.