Горлиця і горобець

Воркувала горлиця у садку,У куточку тихенькому, на бузку.Жалкувала сизокрила, що вонаНе счулася, як минула і весна,Не вгляділа, як одцвівся і садок,І черешні, і вишеньки, і бузок;Сумувала, що прийдеться в осениДесь шукати ще иншої сторони.Підлабузнивсь до горлиці горобець,Наче справді запорозький молодець:„Ой, послухай, голубонько, не журись, —Ти на мене, молодчика, подивись!Чи в в світі де такії молодці,Як ми, славні та веселі горобці?На все вдатні — до любощів, до пісень, —Цвірінькаєм, жартуючи, увесь день!Ти не бійся, голубонько, що зімаПосиплеться білим снігом... то дарма!Нас з тобою, теє лихо не зляка:Перебудем під стріхою в козака.А як гляне ясне сонце на весну —Забудемо тую зіму навісну.Поростають тії білії сніги,Покриються травицею всі луги,Розівьється калинонька і садок,Розцвітуться і вишеньки, і бузок;Заспівають усі пташки, як в раю,Привітатимуть голубоньку мою...А ти, серце голубонько, не журисьТа до мене молодчика прихились“...— „Бодай тобі, горобчику, не брехать,А горлицям твоїх брехень не чувать.Не до пари голубоньці горобець,Хоч який він прехороший молодець:Треба міні, сизокрилій, голубка,Як хорошій дівчиноньці козака“.Де не взявся сизокрилий голубок —Як ухопить горобчика за чубок,Помьяв його, понівечив, як хотів,Оскуб його, молодчика, та й пустив:„Оце тобі, горобчику, — так не вчись,До чужої голубоньки не тулись!..“Як дремене горобчичок у садок, —Болить його головонька і чубок.Регочуться проклятії горобці:„Оттак наші добувають молодці!“Засоромивсь осміяний горобецьТа й покинув ріднесенький табунець,Полетів він світ-за-очі у садкиОдшіптувать головоньку і боки.

Я вигадав, лежачи на печі,Для вас цюю баєчку, паничі!Ой, не будьте, паниченьки молодці,І ви такі, як оттії горобці:Пригортайтесь, козаченьки, до дівчат —Хіба мало є хороших бровенят?Дівчинонька, як квіточка, з нею рай,А чужої молодиці не займай,Бо налетить часом сивий голубок —Болітиме головонька і чубок!