Fiat nox

„Хай буде тьма!“ сказав наш бог земний.І стала тьма, запанував хаос,Немов перед створіннєм сьвіта. Нї, ще гіршеБув той хаос, бо у ньому булиЖиві створіння, їх давила тьма.

Скрізь марища з хаосу виринали,Лиха зараза, голод, злиднї, жах —Несьвіцький жах усїм морозив душу:І найодважнїйшим ставало жаско,Голодні крики слухаючи й стогін,Що виринали, наче зо дна моря,З юрби великої і темної. ЗдаваласьОта юрба частиною хаосуІ голосом його. Часами розлягалосьУ темряві гукання: „Сьвітла! Сьвітла!“І на відповідь чув ся голос дужийЗемного бога з високости трону:„Хай буде тьма!“ І знов тремтїв хаос.

О, не один нащадок ПрометеяБлискучу іскру з неба здобувавІ безлїч рук до неї простягалось,Мов до зорі, що вказує дорогу.І розсипалась та велика іскраНа іскорки малесенькі, незначні,І кожний іскорку ховав неначе скарбУ попелї холодному від давна;Вона не гасла, тлїла в тій могилї,Та не давала нї тепла, нї сьвітла.А сьміливий нащадок ПрометеяЗнаходив смутну долю свого предка:Вигнання, муки, нерозривні пута,Дочасну смерть у дикій самотинї…

І досї так, о браття! й досї тьма.Гей, озовіть ся! Страшно в сїм хаосї.Я чула голоси одважні, вільні,Вони лунали, мов гукання в лїсї —Тепер замовкли, і страшнїйше тишаМенї здаєть ся, нїж була ранїш.Брати мої, нащадки Прометея!Вам не орел розшарпав груди горді, —Бридкі гадюки в серце упялись.Ви не приковані на тій кавказькій кручі,Що з далека сїяє снїжним чолом,Про вязня звістку людям даючи!Нї, ви поховані в землянках, звідки навітьНе чутно брязкоту кайданів, нї стогнання,Нї непокірних слів… Гей, царю тьми!Наш лютий вороже! Не дармо ти боїш сяКайданів тих залїзної музики!Боїш ся ти, що грізні, смутні гукиПройняти можуть і камінне серце.А чим же ти заглушиш дикий голосХаосу темного, крик голоду й бідиІ розпачливеє гукання „сьвітла, сьвітла“?На нього завждї, як луна у горах,Одважні, вільні голоси озвуть ся.„Хай буде тьма“! сказав ти, — сього мало,Щоб зглушить хаос і Прометея вбить.Коли твоя така безмірна сила,Останнїй вирок дай: „Хай буде смерть!“

 25/XI. 1896 р.