Екстатичний восьмистроф

Шумлять у скринях зеленаві зерна льону,масний і теплий пил вирує у олійнях.Щораз в корявих липах спалахне прокльономдуша зелена, гнівна і незаспокійна.

Черві не піддається буйний струм життєвий,з дерев зелені іскри дятлі крешуть.Зорі червінцем платить скупо вечір дневіза сонце, що його в червоний мох розчеше.

Червона сажа заходу вкриває липи,що круглі, мов решета, сіють сонне сімяі струни листя замовкають наглим схлипомпід вітру дотиком, що тишу шумом вимяв.

Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном,коли, мов квіт, коханцям розкривають тілоі сонце вибухає божевільним дзвоном,в гучні тарелі хмар вдаряє опяніло.

Знечевя затихає в навіженім гимні,немов макуха, що олією спливаєі ллються струмені шалені і нестримнів коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю.

Дивіться: це пожежа світу, буря первнів,рослини моляться, шаліє кожен колір,ізсподу у коріння дмуть вітри підземні,аж липа, мов клярнет, заграє перша сольо.

Ось димарі землі, ось куряться деревав зеленім, золотавім і багровім димі.В соломі мряки пні, верхівя у прощальнійзавії сонця, що, мов птах, зайшло за ними.

І сонце заходу і літо й липи мрійні,змінливість вічну світу ввечорі і вранці,я прославляю невгомонний труд в олійні,горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців.

11. грудня 1935.