Дзвінкова пані

В'їжджає віз на третю греблю ночі. Хто нас, вітре, кличе?Чи скоро вийде нам назустріч білий схід, мов олень з бору?І ти для мене дивний і я сам для себе таємничий.Мій віз, мов птах, два крила куряви здіймає з вітром поруч.

Дай карти, пані квітня, карти дай і ворожи з долоні!Я їду в радість дня, я їду в смуток ночі, чуєш серце?Ех, ти не чуєш, ні! Тож граймо в карти! Заколиш на лонібездонної весни! Сип вітер в сни і зорі сип, мов скельця!

Тож граймо в темні карти долі! Хай це може карти смерти.Приходь, струнка княгине дзвінко й розсуди мене і вітер!Нас двох сьогодні забагато. І обидва ми уперті.Хвилину дай, хвилину дай! Дарма при зорях пальці гріти.

Мій дім за третьою зорею. В ньому жде мене кохана.Заходить ніч увита з клоччя сну, що від проміння тонше,зір цвяхами прибита до землі, де плещуть аж до ранаостанні солов'ї, що миють крила у сходячім сонці.

В зорі рожевих пальцях карта смутку затремтить і вяне.Хвилину дай пяніти! Впитись дай собою до нестями,а карту смутку — карту злу в криницю вкинь, рожева пані,і віз мій поведи горою понад всі зрадливі ями!

Долина третіх півнів. Ранній плюскіт щиглів у блакиті.Роса на сивих квітах — поволока з золотого клею.Із пелюсток долонь летять слова у молодість сповиті;кохана, вітер, пані дзвінкова і дім, що за зорею.

13. лютня 1936.