Два серця
Богдан-Ігор Антонич У вечір, в обрії, у співпідем обнявшись перед себе.Мов черепицю із дахів,зриває вітер зорі з неба.
І відділившись від юрби,загорнемося в хутро ночі.Хай два серця — два голубиспівзвучно й тужно затріпочуть.
3. квітня 1935.
Видання 1938 року
Текст за виданням: Зелена Євангелія, Львів: Ізмарагд, 1938. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікіджерела.