Даниїл у ямі левів

ДАНИЇЛ У ЯМІ ЛЕВІВ

Пропахчене, духотне чорне золото ночей пустині,просвітлене пурпурою, розбарвлене у сіть мозаїк.Це підшивка червона під кожухом ночі. Морок синійна піч землі навбач погаслу, хоч іще жарку, сідає.

Готуються до льоту надми піскові, мов хмари птаства,що сіло на спочинок і ось-ось відлине в безмір вільний.Акорди на акордах, тераси на терасах, кола в колах, сяють дальні царства,іржуть сарданапалі до в розпусті терзаних невільниць.

Палюча ніч пророків. Кануть литі з золота хвилини.Долоні пальм покірних до плеяд звелись в журливій просьбі,щоб їх не мучив вічний вітру поспіх. З заворіття кличена суд перед сумлінням зір монарший рев царя пустині.

Самум музики дме в уста пустелі. Мряк палата біла.Акорд в акорд, удар в удар, зоря об зорю, світла хвиліз пурпури хмар, порубана в сто тонів гама, вітру крила.З печери, з-поміж левів лине в безвість голос Даниїла:

— »Пресвітлий, Праєдиний, що мене — рослину яловув саду життя величнім посадив і грієш сонцем ласки!

Поки черва і цвіль не сточать тіла миршавеньку грудку,у вічнім колі пристрастей, у вічній тіні пальми смутку,бючись за мясо, золото і владу, у хвилині кожнійза розкоші шматок віддати все готові, нужд вельможі,несем свої дешеві лаври і свій розум нестатечний.Кудою поверну небачний крок, там небезпеки прірви,лиш Ти один мене з зубів Нічого, з кігтів долі вирвеш!Коли при мені станеш Ти — у ямі левів я безпечний.«