Баляда про пророка Йону

Апокриф

Мій прадід плив, бувало, на хребті кита,три дні й три ночі проповідував глибинам.Зелений велетень — вода тяжка й густапророка колихала, наче мати сина.

Біблійна, довга борода — з ебену стягявлялась зорям сходу на букетах піни.Долонь лілеї понад водами простяг,благословляючи пливучих в даль дельфінів.

Три рази сонце й місяць. Добрий, вірний китз пророком плавав тихо, рівно, обережно.На ложе дна прибої клались, як роки,коли міняються, мов дня і ночі стежі.

Чи знаєш тьмяне царство — світ мільйона див,зелено-чорну батьківщину восьминогів?Бо навіть сон таких не дасть нам образів,як ніч в правічному пожарі дна морського.

Хто викохав потворну постать цих істот?Природи жарт жорстокий, марнотратний безум?Бють глухо риби-молоти у штольні воді риби-пили крають водне сонце лезом.

Це друге сонце з дна — двійник того з-під хмарі квола тінь його й повторення імлаве,згубивши зміст червоний — життєтворний жар,лежить в могилі водяній на хвилях — лавах.

Життя колиска перша тут, стихій кубло(коли ще Дух Святий ширяв понад водою)й могила повсякчасна; це туди зійшлов щоденній самозгубі, самостраті сонце!

Ще може десь живе страшний іхтіосавр,мерзотний рибогад, дракон сріблястолуский.Медуз квітчають губки, мов холодний лавр,фіялки моря — губки й мякуни — молюски.

Колишеться достойно сонний лев морський,морів монарх, в слизькій короні з зірковітнів,що рясно розцвітають в пущі водянійв океанічні весни і підводні квітні.

Плавучий острів мяса — довга лава рибзнялась над звіроквітним, над губчастим гаєм.Пророк, долонею спинивши літ вітрів,в океанічній мові слово починає:

— »Це Той, що створює й винищує світи,післав мене до вас, брати з дна вод, акули!«Акули слухають, підводячи хребти,мов луки випнуті в майбутнє і минуле.

— »Це Той, що гасить ночі й світить свічі днів,моїми вас усіх благословить руками!«З далеких Срібних Вод, мов хмара, окуніпливуть, вдаряючи, як веслами, плавцями.

— »Це Той, що із долоні кидає вітри,про вас теж памятає, створи ден жахливих!«І краб за крабом, мов червоний, дужий гриб,з безодні виростає й морщиться із дива.

— »Це Той, що сонце звільнює від ночі криг,із перших світу днів піклується аж досі!«Ось в безкрай лави, лави, лави осятрів,за ними по кордони дальніх вод лососі.

— »Ви — гін сліпий! Помильна кожна з ваших мір,бо тільки Він один, щоб мірять непомильно!«Упала ясність, наче блиск з відкритих зір,що навіть сом на сома споглядає пильно.

Коли на грудях моря розстелялась мла,хвиль сонних перемови повторяли птахи.Як ніч, слимак із мушлі місяця, повзла,затихлу ліру сонця ніс дельфін на захід.

Тоді пророк навчав поліпів і стоніг,що, тіл соромлячись страшних, мерзких і чорних,ненавиділи світ і мстилися за гріхприроди, що зродила їх таких потворних.

Дельфін відплив уже за сьомий берег дня,кущі коралів згасли, як вечірні липи.Тоді пророк молився і охоронявблаженний сон утихомирених поліпів.

Кінчаю вже цю найдивнішу із балядпро прадіда свого й океанічний вечір.Земля в орбіті завертається назаду молодість свою, в примарний сон праречі.

Щаблями пройденими повертаю дніприроди в мряковиння й первнів перші шуми:мов Божий стовп, стоїть мільйонолітня ніч,в прадавньому хаосі землі й води всуміш.