Знак Лева

Умерлих квітів царство — спить пустиняв піску сорочці золото-червоній.Малюк осот — рослинне чортовиння,екстаза сонця й блискавок погоні.

Живі свічки понад землі труною,шорсткий бурян нараз кущем горючим.Немов кущі розхилені рукою,розхиляться бездонні віри кручі.

І бачиш вічність — небо опалевеі шум червоних полумя потоків.З-за гір століть веде сузіря Лева,цей знак монархів, воїнів, пророків.

Тьмяніє сонце в хмарі птахів сизих,його вінчають лаври бурі синіі грім, мов підпис золотий у книзі,триватиме на сторінках пустині.

Автограф грому в царській книзі левівнаписаній вітрами з-під Синаю,з узбіч гори, що шпиль пісків парчевийвінками Божих блискавиць квітчає.

Синайський вітре, бий в відкриті карти!Без тебе я порожній посуд форми.Ввесь день над віщим джерелом на варті,а ніч, мов біблія червона й чорна.