Чигрине, Чигрине…

(М. С. Щепкину.)

Чигрине, Чигрине!Все на світі гине,І святая твоя слава,Як пилина лине,За вітрами холоднимиВ хмарі пропадає.Над землею летять літа,Дніпро висихає,Розсипаються могили,Високі могили,Твоя слава; — і про тебе,Старче малосилий,Ніхто й слова не промовить,Ніхто й не покаже,Де ти стояв, чого стояв...І на сміх не скаже!За-що боролись ми з Ляхами?За-що ми різались з ордами?За-що скородили списамиТатарьскі ребра? Засівали,І рудою поливали,І шаблями скородили.Що-ж на ниві уродило?Уродила рута, рута,Волі нашої отрута.

А я, юродивий, на твоїх руїнахМарно сльози трачу. Заснула Вкраїна,Буряном укрилась, цвіллю зацвіла,В калюжі, в болоті серце прогноїлаІ в дупло холодне гадюк напустила,А дітям надію в степу оддала́.

А надіюВітер по полю розвіяв,Хвиля морем рознесла.

Нехай же вітер все розноситьНа неокраянім крилі!Нехай же серце плаче, проситьСвятої правди на землі!

Чигрине, Чигрине,Мій друже єдиний!Проспав-єси степи, лісиІ всю Україну!Спи-ж, повитий жидовою,Поки сонце встане,Поки тії недоліткиПідростуть — гетьмани!

Помолившись, і я-б заснув,Так думи проклятіРвуться душу запалити,Серце розірвати.Не рвіть, думи, не паліте!Може, верну зновуМою правду безталанну,Моє тихе слово;Може, викую я з йогоДо-старого плугаНовий леміш і чересло,І в тяжкі упруги,Може, з'орю переліг той,А на перелозіЯ посію мої сльози,Мої щирі сльози.Може, зійдуть і виростутьНожі обоюдні,Розпанахають погане,Гниле серце, тру́дне,І вицідять сукровату,І наллють живоїКо́зацької тії крови,Чистої, святої.Може, може... а між тими,Між ножами — рутаІ барвінок розівється,І слово забуте,Моє слово тихе, сумне,БогобоязливеЗгадається, — і дівочеСерце боязливеСтрепенеться, як рибонька,І мене згадає...Слово моє, сльози мої,Раю ти мій, раю!

Спи, Чигрине! Нехай гинутьУ ворога діти!Спи, гетьмане, поки встанеПравда на сім світі!