Чума

Чума́ з лопатою ходила,Та гробови́ща рила-рила,Та трупом-трупом начиняла,І »со святими« не співала, —Чи го́родом, чи то село́м —Мете собі, як помелом.

Весна. Садочки зацвіли́,Неначе полотном укриті,Росою божою умиті,Біліють. Весело земли́:Цвіте́, красується цвітами,Садами темними, лугами;А люди біднії в селі,Неначе злякані ягнята,Позамикалися у ха́тах,Та й мруть. По улицях волиРевуть голодні; на городіПасуться коні — не виходитьНіхто загнать, нагодувать,Неначе люди тії сплять.Заснули, — добре, знать, заснули!Святу неділеньку забули,Бо дзвона вже давно не чуть.Сумують комини без диму;А за городами, за тиномМогили чорнії ростуть.

Під хатами, по-між садами,Зашиті в шкуру і в смолі,Гробокопателі в селіВолочать трупи ланцюгамиЗа царину, — і засипаютьБез домовини. Дні минають,Минають місяці. СелоНа-вік замовкло, оніміло,І кропиво́ю поросло́.

Гробокопателі ходили,Та й ті під хатами лягли́.Ніхто не вийшов в-ранці з хати,Щоб їх, сердешних, поховати, —Під ха́тами і погнили́.

Мов оазіс в чистім полі,Село зеленіє.Ніхто в його не заходить;Тілько вітер віє,Та розносить жовте листяПо жовтому полю.

Довго воно зеленіло,Поки люди з поляПожарище не пустилиТа не запалилиСела того зеленого.Згоріло, зотліло,Попіл вітром розмахало,І сліду не стало.

Оттаке-то людям гореЧума́ виробляла!