Бики й буки

Потік рослин клекоче над землею. Лісу лави,мов мрячні мури. Бють джерела зелені над пнямиі меду жовте полумя в бочках колод дірявихрудий вогонь кори, суниць густі рябіють плями.

Знов котить вітер ночі колесо з узгір'їв лисихза беріг зір, де біліють тіней луки.На спомин давніх вод знов кличе струмінь, що з екстази висох.Земля погрожує злим зорям пястуками буків.

Мов ряд зубів трухлявих, пні стирчать із ям, мов з пащі.Йде день. Дарма зоря в сестри калини просить кровиаж біла з розпачу впаде, немов без змісту слово,на груди дня, що підіймає мряки сиві хащі.

Спить тіла пень у борі зір і пристрастей, ледачий,спить тіла пень і душа в ньому, мов заснула ватра,а бук до бука, мов бики печерні, в люті скачуть,коли багрова плахта сонця кров у них роз'ятрить.

28. травня 1936.