Хліб насущний

У дно, у суть, у корінь речі, в лоно,у надро слова і у надро сонця!В екстазнім шалі, в час, коли найтонша,роздерти вглиб свідомости запону,аж зсунеться із нас, мов зайва шкура.

Лілеї сну помявши, плахта курявзвилась у трубку з золотої бляхи.У землю вбите полумяним цвяхомрозколює надвоє сонце обрій.Мов карти, в кучерявій вітру торбімішаються блакитні краєвиди.Проходять сонні люди, мов сновиди,колишуться на линвах ясних ранків.В тривожних радощах, химерно й пянковгинається, мов блиски леза, мова.До дна землі й до дна цупкого словавдираюся завзято і упертоі видираю в заздрісної смертипісні, пяніння, ночі й дні.

4. січня 1936.