Безкраї, чорні і сумні…

Безкрайі, чорні і сумніЗа ночами минають ночи,І безутішному мініСхід сонця снить ся. Бачуть очиКрізь мур тюремний, як лютуєЗавзята боротьба в природі.Ще темний Агріман панує,Розпершись гордо там, на сході.Та в царстві своім чув вінТаємну дрож. Ось лехкокриліМов стріли до понурих стінЛетять від сходу світла хвилі.Лютує Агріман, гаситьНенависне промінє враже,Та хвиля світла все біжить,Хоч що́ він робить, що́ він каже.Хитаєсь трон єго твердий,І чуєсь Чорному цареви,Як Ормузд ясний, молодийВже виринає з хвиль рожевих.16 апр. 1880.