РЕЙТИНГ

Механічне серце числило хвилини життя.

Ми бачимо світ лише крізь вузьку щілину кількох почуттів, а потім догматизуємо те бачення і заперечуємо все, що відрізняється від догми.

Ми вдвох. Ми тільки вдвох. Світ замкнено для нас у невеличкій долині і між невисокими горбиками, що поросли кущами верболозу. Тут починається соняшний всесвіт, і тут він кінчається. Нескінченність його вічна. Бажання не прагнуть нічого, окрім цієї вічної нескінченности соняшного дня.

…ми входимо у світ обновлені, злиті в одному. Тепер ми муж і жона.

…ми дуже далеко сягнули й звертаємо очі назад, мов пересельці в бік покинутого рідного краю. Ми вийшли з минулого й сумуємо за ним. І в любові до нації є теж сум за минулим. Основне в нації — це спогад. До нації прилучається тільки той, хто психічно зʼєднався з її минулим. Через те, власне, й не важить нічого, ким хто народився. Це момент суто механічний, це штамп на бланкові, де ще нічого не написано. Бо належним до нації не родяться, а робляться.

Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами.

…ми живі люди…бо, мені здається, що ми шукаємо самі себе. А цей світ, що ми бачимо і в якім ми ніби центром, цього всього, що я говорю, не потребує виправдовувати ні перед ким.

Ми заговорили про епохи, що зникли, про народи, які жили колись у цьому степовому краю. Ми згодились, що ми надто мало знаємо себе самих, які ми є нині, і ще менше знаємо себе, які ми були в минулому.

Ми знаємо тільки те, що нам не треба знати.

Милостиня не у великім та численнім чи малім даянні лежить, але по силі якщо даєш і чи від усього серця. Таку-то милостиню і ти прийми невідмовно і повісь її на своїй шиї - хай буде з тобою завжди навік-віки.