Вітер

1872 Чубинський · С. 32–33

Записи з різних повітів: вітер — чоловік, що бігає світом і моргає одним вусом (моргнув би двома — перевернув би всесвіт); чотири таємничі істоти дмуть із чотирьох кінців землі за наказом головного «вітродуя» (Холмщина); чотири велетні з великими вусами й губами дмуть один на одного, звідси приказка «оце розпустив пащу» (Літинський); вітер прикутий ланцюгами до камʼяної стіни, а пориви — це спроби вирватися (Вінницький); вітер — сердитий старий, що живе десь за морями (Проскурівський). З Харківщини — переказ про дурня, що кинув у вітер вилами й заночував у вітрової матері: «Дай, мамо, мерщій повечеряти, а то мині ніколи: послав мене Бог у таку-то сторону дути».

1876 Драгоманов · С. 387–388 · Галичина

Запис, який Драгоманов бере з галицького видання Ігнатія з Нахлович (1861): господар віяв зерно, а вітер щоразу дув із того боку, де він ставав, і все йому перемішав. Розсердившись, господар кинув у вітер ножем, і ніж зник. Відтоді вітер йому не заважав, але й нічого не велося. Згодом у дорозі господар попросився на ніч до єдиної освітленої хати — там жив той самий вітер, у якого ніж застряг у литці («в листку»), і сам він не міг його витягти. Вітер не пускав господаря на ніч, доки той не витяг ножа.

1902 Гнатюк · № 224–225, с. 13–14 · Галичина

Записи з Нагірянки Заліщицького повіту й Мшанця Старосамбірського (1899): жінка, зпрівши на жнивах, проказала: «Повій, вітрочку, дам за тебе дочку, як буду мати»; коли її донька Маруся йшла до шлюбу, зірвалася буря й вітер забрав її за жінку. Потім вітер заніс до неї та й тещу, а додому відніс її з дукатами, заліпленими тістом у волоссі. У другому записі багач, коли вітер здував сіно, кинув у нього ножем і прокляв: «Щоб ти згорів!» На Великдень бідний сусід пішов по вогонь до ватри на горі, де лежав великий чоловік — Вітер, і жар у його полі вдома став золотом; багач пішов туди ж і побачив у нозі Вітра свій ніж, а жар дорогою роздмухався й спалив на ньому одяг.

1912 Гнатюк · С. XXXIV–XXXV

Гнатюк зводить перекази про вітер як людину: чоловік кинув у вітер ножем, і відтоді йому не велося, аж поки в дорозі не заночував у вітра й не витяг йому ніж із литки (Драгоманов); до газди, що кинув у вітер вилами, прийшов закривавлений чоловік і сказав, що газду врятувало запрошення до вечері (Онищук); вітер буває й щедрим — бідному насипає жару, що стає золотом, а багача-хитруна спалює. Приказка з Грінченка: великий вітер — це йому жінка товсту сорочку дала, тож він сердиться й рве її.