Скарбник

1872 Чубинський · С. 193 · Поділля

Вінницький повіт: «скарбник» — чорт; злодія, що хоче вкрасти в багача зі скарбником, невідома сила ставить стовпом біля вкраденого й тримає, доки не зʼявиться господар. Скарбник допомагає своєму клієнтові за життя, але при смерті сатана зі слугами в подобі чорних галок приносить кривавий запис і вириває душу; при цьому зривається стеля й вилітають вікна.

1876 Драгоманов · Розд. VII, № 1–8, 14, с. 78–88

Драгоманов, розділ «О кладах». Скарби найбільше клали запорожці, коли їх зганяли, сподіваючись повернутися: давали товариству присягу, що ніхто сам скарбу не візьме, а через стільки років, на скільки його покладено, можна сказати сторонньому (Олександрійський повіт). У давнину скарби «самі ходили»: дитина вдарила ложкою півня, що дзьобав її кашу, — і насипалася купка грошей; хлопчик спіймав обротькою лоша, що бігало по хаті, і воно розсипалося грішми. Під Великдень над скарбами й над праведними душами горять свічки: шукач із Банного Ізюмського повіту, що сім років шукав скарбів, замітив таку свічку в Теплянському лісі, але викопав домовину й кинув шукати. Скарб у мурованій криниці стереже величезна, «як чоловік», щука, що дивиться з води: «то не щука — то той, що грошей своїх стереже». Дід Лук'ян Заверуха з Вчорашнього розповідав, що їхні гроші «горять щороку», а коли його батько з товаришами прощупував землю свердлом, невидиме щось хапало їх за бороду й дряпало, тож вони покинули шукати. Замкові льохи зі скарбами мають «хазяїна» й «не даються» (див. міфи про льохи Крилівки й Білилівки).

1904 Гнатюк · № 398–400, с. 265–266 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Закопані скарби» (записи 1902–1903 рр. з Дрогобича й Коропця). Закопані гроші часом «горять», але бачить те не кожен: хто побачить, мусить бігти туди й кинути щось із себе — чобіт, ремінь чи шапку, і копати так глибоко, як сягає кинута річ: чобіт — на глибину чобота, ремінь — по пояс, шапка — на зріст людини. Дівчина злякалася блиску за собою, думаючи, що це летить змій, а перевізник, що пішов на те місце, викопав збанок сороківців і став добрим ґаздою. Нечисті гроші «якась біда чи дідько стереже»: пастух, що набрав на толоці срібних талярів, не міг рушити з місця, доки не кинув усіх, до останнього таляра.

1912 Гнатюк · С. XVIII

Гнатюк переказує цей запис Чубинського й зауважує, що в праці Махаля про слов'янську міфологію такого духа немає, хіба словацький «король підземних скарбів».

1912 Гнатюк · № 1112–1172, с. 232–255 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 2 (1912), розділ «Закляті скарби» — записи 1901–1911 рр. з Далешева, Колінок, Репужинець, Ростік, Товарниці, Костільник, Бандрова, Зелениці, Доброгостова, Ревної на Буковині та зі Слобожанщини. Закопані гроші «горять» на великі свята й на Івана: вранці білим, увечері синьо-голубим полум'ям, і земля на тому місці жовтіє, як глина; показуються раз на сім літ і лише щасливому, бо гроші, що горять із полудня, йдуть на сім метрів у землю. Скарб треба перехрестити й кинути на нього черевик чи щось із себе; брати його варто вдвох, але коли товариш подумає «аби мені більше», не візьме ніхто. Скарб жадає жертви: посипане мукою місце покаже слід тієї тварини, яку треба зарізати й покласти голову там же. Гроші показуються білим конем, когутом чи козою, що ходить попід вікна, свищуть чи скриплять уночі; стереже їх чорт у подобі величезного чорного пса або дідько, що шпуряє камінням із заклятого льоху. Закляті гроші бере лише той, хто виконає умову закляття: багач закопав котел з наказом «хто це з'їсть, того хай будуть гроші», і чорт віддав скарб лише дітям бідного сусіда, які те сушене й з'їли; гроші, закопані зі словами «котрі руки закопують, ті й хай беруть», син вигріб руками померлого батька. Нечисті скарби приносять біду: родина, що викопала гроші коло великого каменя, вимирає; чоловік сходить із розуму; чорт уночі велить віднести викопане назад, а сховані в землю назад гроші мучать старого й сина хворобою. На Слобожанщині кажуть, що чорти навмисне підкидають людям гроші, щоб потім забрати душу, і возять знайдене возами багатіям (див. також міф ««Кидай ще!»: гроші, що горіли»).