ілюстрація в роботі
Нижчий дух · Дім і вогнище
Інклюз
Також: інклюш, інкльуз, нечистий гріш
Нечиста монета, що завжди вертається до власника й тягне за собою чужі гроші; хто її тримає, той вислуговує чортові
Записаний етнографами XIX–XX ст. з живої народної традиції.
Властивості
Інклюз — монета (гріш, крейцар, шістка, ринський), що має в собі нечисту силу: скільки її не віддавай, вона знову опиняється в кишені господаря, а ще й приводить за собою чужі гроші. Інклюза дістають від чорта на роздоріжжі опівночі, з грошика, яким зарізали кажана й носили дев'ять днів під пахвою, не молячись і не чуючи дзвонів, з монети, покладеної в ластів'яче гніздо, або з яйця чорної курки, висидженого під пахвою на печі, — тоді з нього виходить хлопчик-інклюз, що служить господареві в усьому. Інклюза пізнають на мармуровому столі в касі: він скаче, підскакує чи котиться, а не лягає, як звичайний гріш, — тому, кажуть, у касах і мармурові столи; спійманого інклюза прибивають до стіни цвяхом. Позбутися його важко: треба покласти на те місце, де знайшов, тим самим боком, або сповідатися. За народним переконанням, тримати інклюза — гріх, бо душа його власника вислуговується чортові; а ксьондз, за однією легендою, учив, що найкращий інклюз — «інклюз-зілля»: праця, послух і ощадність.
Де шанували
Версії2
-
1904 Гнатюк · № 376–397, с. 254–264 · Галичина
Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Інклюзники» (записи 1899–1903 рр. з Косівщини, Дрогобича, Будзанова, Кам'янки-Струмилової, Коропця й Нужників). Інклюз — монета, що завжди вертається до власника й тягне за собою чужі гроші. Його дістають від чорта опівночі на роздоріжжі; роблять із грошика, яким зарізали живого кажана й носили дев'ять днів під пахвою, не молячись, не ходячи до церкви й не чуючи дзвонів; із срібного гроша, що пролежав у ластів'ячому гнізді, доки ластівки двічі вивели пташенят; у гуцулів — з яйця чорної курки, яке дев'ять днів носять під лівим плечем на печі, до нікого не говорячи й не гадаючи на Бога, — тоді з нього виходить хлопчик-інклюз, що пасе худобу, доглядає бджоли, носить гроші, допомагає в бійці й заганяє стрільцеві звіра. Скрипаль, що захотів купити інклюза до скрипки, побачив замість нього триголову гадину й втік: «Треба твердого, щоб Бога не боявся». Інклюза пізнають на мармуровому столі в касі: він скаче чи котиться, і його прибивають цвяхом до стіни. Хто тримає інклюза, того «душа вислугується чортові»; чоловік, що за два роки розбагатів із знайденим інклюзом, за порадою ксьондза заніс його на те саме місце; баба позбулася його, лише плюнувши й вдаривши долонею.
-
1912 Гнатюк · № 1087–1110, с. 225–231 · Галичина
Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 2 (1912), розділ «Інклюзники» — записи 1906–1911 рр. з Далешева, Колінок, Костільник і Уличного на Дрогобиччині. Інклюз роблять, кинувши до грошей галуну; він тягне до себе лише монети своєї вартості (п'ятикрейцаровий — лише п'ятаки), крутиться поміж інших грошей, і щоб зловити, на нього треба плюнути й ударити другою рукою. Власник інклюза п’є в корчмі цілу ніч і платить, а доки дійде додому, гроші вже при ньому; селяни, що продавали зерно й вівса на ярмарку, розповідають, як гроші, зав'язані в хустку чи сховані в ремінь, зникали дорогою й лишалися кілька старих мідяків. Щоб інклюз не потяг грошей, чужу монету зав'язують у хустку на три вузли й кладуть з лівого боку в ремінь або припікають свічкою; інклюз з хрестиком такий сильний, що ним можна було досхочу брати тютюну й горілки, а шевцеві знайдений на смітті півсороковець два роки повертався після кожної покупки. Інклюзом може бути й перстень; він утікає з кулака, з ременя, з жилетки, котиться дорогою; чоловік, що заплатив за воли грішми з інклюзом, потім мусив усе віддати, бо інклюз потягнув за собою всі гроші продавця.