Чаровник

1872 Чубинський · С. 207–208

Літинський повіт: чаровник уклав дружбу з чортом і робить людям лише зло: зіллями й примовками розладнує сімейне щастя, змушує полюбити нелюбу людину. Луцький: чаровники роблять шкідливі «закрутки» на хлібах — на смерть господаря або щоб врожай перейшов на їхнє поле; один молодий чаровник задля спроби закрутив березу, і восени, коли він молотив жито, до клуні налетіло безліч березового листя. Холмщина: чаровник може одним словом чи жестом обернути людину на вовка, собаку чи свиню. Вінницький: чаровника всі уникають, крім парубків і дівчат, що йдуть до нього по приворот.

1904 Гнатюк · № 329–359, с. 207–228 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 1, розділ «Знахарі і чарівники» (записи 1890–1903 рр. зі Старосамбірщини, Бучаччини, Косівщини, Камінеччини, Теребовлянщини й Дрогобича). Чарівник жене селом «барани», і де він пройшов, випадає град; фірман-чарівник витинає сокирою кінські сліди, і коні суперника не можуть рушитися; стрілець, заткнувши сучком дірку в вільсі, осліплює того, хто йому «поробив» полювання; майстер, якого не почастували, голубом розкидає зруб, але попадається, коли господар врубує сокиру в хрест на дереві. Мандрівні мельники — «найбільші чарівники»: скупому господареві вони пускають колеса проти води, спиняють млин долотом у порозі, заставляють жорновий камінь котитися за собою, розбивають камінь білою хусткою, женуть воду зі ставу краплею крові й командують щурами. Гуцул насилає дощ на військову нараду й приковує прикордонних стражників до колоди на три дні; чарівник насилає дівчатам марну воду на сухому полі; бойки-чарівники збивають ножем людину, яку відьма несе повітрям; повішений чарівник лишає на шибениці сніпок, а чари втрачає, коли йому вирізають щось із-під литки. Хто знає примову до гадюк, насилає їх на кривдників і забирає, коли ті заплатять; «командант» переганяє миші й щурів з одного краю в інший. Хто записався до «фармазонів», по смерті лишає чужій людині скриню грошей.

1912 Гнатюк · № 922–934, 1016–1069, с. 155–158, 186–214 · Галичина

Гнатюк, «Знадоби», т. 2, вип. 2 (1912) — записи 1902–1911 рр. з Далешева, Колінок, Ростік, Товарниці, Доброгостова, Будзанова, Кулачківців і зі Слобожанщини. Щоб «зігнати зі світу» людину, чарівник ліпить із глини з її слідом фігурку й штрикає її «чіпками» чи б'є в землю кілки колом, «вибиваючи душу»; робить у житі й під весільним столом туго скручені «закрутки», що «стріляють» у печі; злодії відчиняють замки зіллям, що пливе проти води, стеблинкою з гнізда ремеза під шкірою долоні чи свічкою з людського сала, що приспляє господарів. Чарівниками бувають стрільці (рушниця «від злого духа», настріляна причастям із-під язика; той, хто замовляє звіра чи чужу рушницю), теслі (закладаючи дім, майстер мусить «поміняти» життя господаря на пса чи кота), музики, що «мають чортів» і рвуть суперникам струни, та мельники, які насилають на кривдників мишей і щурів, перевозять щурів через воду й обертають колесо проти води; чоловік, якого пан обдер у лісі, наслав на нього вошей. Гуцули-чарівники добувають горілку з дірки в дереві чи в копиці, молоко — устромленим ножем, видять із в'язниці, що робиться вдома в товариша, й з землі вкидають кілок у дірку в церковній бані; у горах живе знахар «пів жінка, пів хлоп», що велить плювати на хрест. На Слобожанщині «яритник» передає своє знання учневі, що мусить розписатися кров'ю з мізинця й тричі плюнути в перехрещену шапку; такого не візьмуть у військо, куля його не бере, а помирає він тяжко, бо коло нього тисячами снують чорти. Хто не віддасть яритниці честі чи посміється з неї, той «пропадає навіки» (див. також міф «Два музики-чарівники»).