Юрій Косач

Україна — шестикрил, драпіжний птах, гірський орел, що прилітає в сповнену загравами ніч і проквиляє, й кров сочиться, згустками падає з дзьоба... Це неспокій, це вічний бурелім, що в душі, й цим неспокоєм ми тавровані.

Я стала українкою зовсім не тому, що побачила соняшники й вишневі садки, доторкнулась до зримого — до ясних зір, тихих вод...

Любов це онова, повсякчасна онова. І саме це — проба любови. Це велике мистецтво бути одному новим, щодня новим. Не зважаючи на спокусливість новизни (кожний чоловік любить невідоме в жінці), уміти з щоденности визволити дедалі все новішу снагу до любови. Аджеж людина щомиті відкриває себе. Чому ж не відкрити любови, що така багатюща своїми відмінами?

Що є любов, як не глядіння в далечінь, туди за імлу очей, в далечінь, що стане свічадом душі, коли жагу змінить злагода певности — Ти це я, я це Ти?